Ответ:

Объяснение:

Давній сухопутний транспорт поділяється на три основні групи: в’ючно-верховий, полозний і колісний. Археологічні пам’ятки виявляють витоки кожної з них на етнічній території України. Саме тут знайдено одні з найдавіших у світовій цивілізації наскельні зображення волокуш і саней, розвідано збережені елементи колісного транспорту. Відомо, що вже племена Трипільської культури IV—III тис. до н. є. використовували волів як тяглову силу, а тогочасні представники середньостогівської культури Нижнього Подніпров’я вперше у світовій практиці загнуздали коня. Отже, етнографічна територія України належала до найдавніших зон земної цивілізації, де відбувався процес формування сухопутного гужового транспорту.

В’ючно-верховий транспорт був широко розповсюджений до 30-х років XX ст. в українців Карпат. Нав’юченими тваринами (кіньми) доставляли молочні продукти з високогірних полонин, одяг, тканини, дерев’яний посуд та інші вироби на ярмарки, різні товари до своїх садиб. Особливо важливе значення цей вид народного транспорту мав для гуцулів. Свідченням цього є хоча б загальновідома традиція, згідно з якою весілля на Гуцульщині не обходилося без поїздки наречених до шлюбу на конях. Польський етнограф Август Бельовський, захоплюючись вправністю вершниць-гуцулок, писав, що вони «сидять на конях з такою впевненістю, що їзда не перешкоджає їм навіть прясти нитки». Основним спорядженням карпатського вершника було дерев’яне сідло з круглими чи еліпсоподібними дерев’яними стременами. Гуцули називали його «тарницею».