Україна…Скільки ніжності, тепла, світла в цьому короткому слові. А скільки лиха їй довелось перетерпіти? Хто тільки не намагався поставити на коліна нескорений народ? Та все витерпіла, встала, розцвіла буйним цвітом, звеселився в шумі й піні Дніпро-Славутич,полинула у світ українська пісня. Пророчі слова Кобзаря збулися. Українці нарешті здобули незалежність. Здається, чого ще треба.
Проте, лихо не спало. «Старшому братові» це не сподобалось. Замість того, щоб обняти «найменшого брата», розпростер зловісні хижі крила на Схід. Загриміла війна. Якою б вона не була – це найбільше зло на землі. Хочеться крикнути на весь світ: «Чому люди, яких ми так довго вважали братами, вбивають наших рідних? Чому моя сестра плаче вночі в подушку? На війні вбито її нареченого, нашого односельчанина Петра Сусваля. Він нікому не зробив нічого поганого. Петро орав землю, сіяв хліб, мріяв створити сім’ю, любив життя, але віддав його за Вітчизну у цьому проклятому котлі. Мабуть, вважав, що воля України дорожча за власне життя. Хіба це гріх?!»У нього залишилися батьки-інваліди, які не хочуть змиритися зі смертю наймолодшого сина.