Відповідь:

Козацьке військо було розпорошене, й велика частина його перебувала поза межами країни. З десяти лівобережних полків лише три - Лубенський, Миргородський і Прилуцький - були тоді при Гетьмані. Полтавський полк був посланий для боротьби проти Булавина й до вересня 1708 р. знаходився на Дону. Полки Київський і Гадяцький були відряджені на Правобережну Україну для допомоги польським союзникам Москви (великий коронний гетьман А. Сєнявський). Полки Стародубівський, Чернігівський, а згодом також Ніжинський і Переяславський у серпні й вересні 1708 р. за наказом царя були послані на Білорусь, і потім, перебуваючи на Сіверщині, фактично були в розпорядженні московського військового командування, що позбавило їх змоги в критичний момент боронити інтереси України.

Пояснення:

Петро І вимагає від Мазепи чинити опір шведській інвазії. Спочатку Гетьманові указано було йти на правий берег Десни або послати туди якнайбільше свого війська для стримання шведського наступу. Та під претекстом хвороби й потреби боротися з внутрішніми заворушеннями Мазепі вдалося затриматися на лівому боці Десни, коло Батурина, в районі Салтикова Дівиця - Борзна. Але московський уряд у середині жовтня 1708 р., залишаючи Гетьмана при обозах настоював, щоб він "лехкое войско, компанЂйцов и сердюков и протчих послал c наказным и велЂл им стать между Стародуба и Чернигова и чинить под непріятеля партіи" (себто військові диверсії). А "ради престереженія возмущенія в Малороссійском краю" (чого найбільше боялася Москва) наказано було київському губернаторові князеві Д. Ґоліцинові "итти в средину Украины для надежды и постраху Малороссійскому народу".

Це дуже занепокоїло Мазепу. Ставало ясним, що московський уряд або не довіряє йому особисто, або принаймні не певний, що тяжкохворий Гетьман здолає "уберегати внутренняго зла", себто спокою і ладу на Україні в умовах шведського наступу. Зрештою, Москва не так боялася нелояльності Гетьмана, як заінтересована була в його лояльності. На всякий випадок Мазепу хотіли тримати далі і від шведів, і від його власного війська.

В обличчі цієї небезпеки Гетьман і старшина вирішили зав’язати безпосередній контакт зі шведським королем. 16 жовтня у Салтиковій Дівиці Гетьман дав прощальну аудієнцію московським посланцям - дворянину Феодосієві Дурову і под’ячому Михайлові Второву, а 18 жовтня в с. Понурівці (коло Стародуба) з’явився до шведського короля посланець Мазепи Бистрицький з проханням гетьмана про шведську протекцію для України і з його порадою королеві йти на Новгород-Сіверський, щоб "заволодіти лінією Десни, з’єднати обидва війська та доставити досить провіанту для армії (шведської)". Сам Гетьман переїхав до Борзни, щоб бути ближче до Батурина на час приходу короля.

Але московське коло дедалі звужувалося. З трьох сторін ішло до центру Гетьманщини московське військо: з північного сходу наступала армія Шереметєва, до якої поспішав зі Смоленська Петро І; із заходу йшли полки С. Неплюєва (авангард війська князя Голіцина); з північного заходу - кіннота Меншікова, яка загрожувала перегородити шлях шведській армії до Десни й Батурина.

Гра ставала надто небезпечною: треба було поспішати. Посланий удруге Бистрицький передав королеві прохання Гетьмана якнайшвидше йти на південь для злучення з ним. Але 23 жовтня прискакав до Борзни Войнаровський, який сповістив Мазепу, що наступного дня приїде туди Меншиков. Хворий Гетьман "порвався, як вихор" і того ж дня приїхав до Батурина, щоб дати останні розпорядження.