У різних авторів є різні вказівки як на імена, так і число давньгогрецьких мудреців, так і на приписувані кожному з них вислови. За словами Цицерона, всі вони відрізнялися не тільки видатною моральною силою і глибоким життєвим досвідом, але і проникливістю розуму і ясністю думок. На перший план висувається то політична їх діяльність, то духовна спадщина.

Відмінні риси «Семи мудреців» тісно пов'язані з характером дорійців. Платон називає їх послідовниками, любителями та учнями лакедемонської дисципліни і знаходить подібність між гномічною та лаконською промовою. Чотири з них були, безсумнівно, доричного походження (Піттак, Солон, Клеовул, Періандр), п'ятий — спартанець (Хілон).[1]

Піттак з Мітілени на острові Лесбос, Солон Афінський, Клеовул з Лінда на острові Родос і Періандр Коринфський були законодавцями і військовими, або й володарями своїх рідних міст. Хілон, ефор у Спарті, був найстільки ж відомим своєю політичною далекозорістю, скільки й властивим йому слособом висловлюватися, який отримав від його імені назву Хілонівського. Фалес Мілетський та Біас з Прієни в Карії виступали радниками царів. Деякі виключають з цього списку Періандра Коринфська і називають замість нього іншого мудреця того ж імені, або Місона.

Є легенда про зустріч семи мудреців у Дельфах, де вони вирішили, що наймудрішими є вислови «пізнай самого себе» і «нічого понад міру».