Відповідь:

Сарма́ти (грец. Σαρμάται) — кочовий іраномовний народ, який належав до іранської групи племен[1][2] Сармати мешкали на межі нашої ери у Сарматії, що нині займає територію сучасної України та прилеглі до неї землі. Оволодівши землями скіфів, сарматські племена зі степів Причорномор'я в III ст. н. е. були частково витіснені готами[3], та частково ними ж підкорені. Готи, зруйнувавши сарматські торгові центри, розсіяли кочів'я. Остаточне зникнення сарматів на цих територіях пов'язане з експансією гунів після 370 року[4]. Про сарматів епізодично згадується в працях античних істориків, де їх нерідко ототожнюють із савроматами.[5] У ранньому новому часі під впливом ідей сарматизму нащадками сарматів вважали себе шляхта і українські козаки. За давньою традицією Речі Посполитої, в українській публіцистиці й романтичній історіографії 18 — 19 століття нащадками сарматського племені зображалися русини-українці[6][7]. На сьогодні наука має обмаль аргументованих доказів про сарматів як єдиних предків українців (тобто, про етногенез без участі конфедерацій різних племен і народів іншого культурного, мовного походження в інших, суміжних регіонах етнічного ареалу українців на корінних землях тощо).[6][7].

Костянтин Тищенко, професор кафедри Близького Сходу при Київському національному університеті ім. Т. Шевченка, зазначав, що до іранських мовних запозичень в українській мові належать такі слова, як пан, терези, джура, шаровари. Це пізні запозичення. На його думку є і прадавні запозичення. Наприклад: «дбати — дбайливий», «бачити — обачний», «тривати — тривалий», «жвавий — жвавішати», «почвара — потвора», «кат — катувати» — ось такі запозичення в давні часи, які спільні з білоруською і польською мовою передусім.

постав коронку пж