Объяснение:

История Томирис была отражена в традиции западного искусства. Художники Рубенс[20], Аллегрини, Лука Феррари[21], Маттиа Прети, Гюстав Моро и скульптор Северо Кальзетта да Равенне относятся к числу тех, кто изображал Томирис и события её жизниСогласно Францу Альтхайму и Руте Штиль[нем.] эллинистическая форма имени Томирис (греч. Τόμυρίς) восходит к авестийскому *tahma-rayiš — «прекрасная обликом» или дословно «Той, чьим великолепием является облик, фигура». То есть имеющая отношение к tahma- и rayay- — «роскошь, богатство»[1]. Сходным образом зовут и её сына Спаргаписа (греч. „Σπαργαπίσης“) — от авест. sparəγa-paēsa, «красотой подобный ростку», от sparəγa — «росток» и paēsa — «красота»[1]. По мнению исследователей, имя сына царицы Томирис напоминает имя скифского царя Спаргапифа (Некоторые считают его отцом Томирис). Сходство имён можно объяснить родством между ираноязычными племенами (европейских) скифов и массагетов[6][7].

Відповідь:

Пояснення:Найраніший опис масагетів, їх цариці Томіріс і її перемоги над перським царем Кіром II Великим після спроби останнього заволодіти царством масагетів, наводить Геродот , який пише майже через сто років після згаданих подій [8] . Історія Томіріс та її перемоги над Кіром була добре відома в античному світі та стала легендою; письменники античності Страбон , Поліен , Кассіодор та Йордан також писали про неї [9] .

Геродот повідомляє, що Кір, перейшовши річку Окс і заглибившись на територію масагетів на один денний перехід, за порадою лідійця Креза , влаштував пастку масагетам. Перси залишили табір із запасом вина, що його обороняла небоєздатна частина, а основні війська відійшли назад до річки. Масагети, як тільки здолали супротивника, лягли і стали бенкетувати, а наситившись їжею та вином, заснули. Перси ж, прийшовши, перебили багатьох із них, а ще більше захопили в полон, серед інших і сина цариці Томіріс, який командував масагетами, ім'я якого було Спаргапіс [10] [11] . Дізнавшись про це, Томіріс направила Кіру послання: «Кір, що жадібний крові, ... віддай мені мого сина і йди з цієї країни безкарно ... Якщо ж ти не зробиш цього, то клянуся тобі сонцем, владикою масагетів, я напою тебе кров'ю, хоча ти і ненаситний » [12] [11] [13] .

Згідно з Геродотом, полонений Спаргапіс умовляє Кіра зняти з себе пута, а коли ж був звільнений і як тільки зміг володіти руками, позбавив себе життя [12] .

Томіріс, коли Кір її не послухався, зібравши все своє військо, вступила з Кіром у бій. Більшість перського війська була знищена тут же на місці, а сам Кір загинув [14] [11] . За одними свідченнями, обезголовлений труп Кіра був розіп'ятий [15] (Геродот про це не повідомляє), а його голову Томіріс засунула у винне хутро [14] , наповнений людською кров'ю, і додала наступне: « Ти мене, живу і здобулу над тобою перемогу у битві, занапастив, захопивши хитрістю мого сина. Я ж тебе, як погрожувала, напою кров'ю » (за іншою версією « Ти жадав крові, царе персів, так пий її тепер досить! ») [14] [16] . Геродот називає цю битву найжорстокішою з тих, які були у варварів [14] :

Більшість перського війська впала на місці битви, сам Кір був убитий. Процарював він двадцять вісім років. Томіріс наповнила мішок людською кров'ю і наказала розшукати серед полеглих труп Кіра. Знайшовши, вона занурила голову його в мішок і, знущаючись над нею, сказала: «Хоча я бачу і перемогла тебе в битві, але ти завдав мені тяжке горе, підступністю відібравши у мене сина, і я насичу тебе кров'ю, як загрожувала».

- Геродот . Історія. I, 214

Однак достеменно відомо, що Кір був похований у Пасаргадах (де його останки бачив ще Олександр Македонський ), тому деякі дослідники вважають цей епізод недостовірним. Так, на думку Бероса , Кір загинув у битві з крышами після дев'ятирічного царювання у Вавилоні [17] .

Йордан у праці « Про походження та діяння гетів » називав Томіріс гетькою царицею, кажучи, що Кір, цар персів, за часів цариці гетів Томіріс [4] пішов на неї згубною війною, і після її закінчення цариця Томіріс, посилившись завдяки перемозі та величезної захопленої у ворогів видобутку, пішла в ту частину Мезії , яка, сприйнявши ім'я від Великої Скіфії, нині називається Малою Скіфією , і там, на мезійському березі Понта (сучасне Чорне море ), побудувала місто Томи (сучасна Констанца ) і кілька століть столиця Малої 18] ), назвавши його за своїм ім'ям [19] .