Размещено 4 месяца назад по предмету Українська література от mironinkopola

ТАКИЙ У НЬОГО Й БАТЬКО БУВ
Не вузькою, щоб не можна було возами роз’їхатися, і не широкою, щоб не надривати голос і легко можна було докричатися до сусіда напроти, йду рідною вулицею і читаю прізвища на хатніх причілках.
Першим чітко вирізняється на облупленому номері – Тугай. Видно, недавно наведено білилом. Вигоряло цього літа усе, навіть прізвища. Пригадую, клопітно йому, Кирилові, з отим прізвищем. Усе перепитують – яка перша буква. «Ти!» – чомусь кричав Кирило і вказував перстом на того, хто перепитував.
Далі – Недайбоженко. Але то лише прізвище таке. Божаться вуличани, що перед «недай» ще й «та» стояло, а коли записували їхнього прадіда на турецьку – підкоротили прізвище для зручності. Теперішні Недайбоженки – вштиві, безвредні люди. Може, саме прізвище й робило їх такими. Щоб не дорікали: бач – у них і прізвище таке, що не дай Бог!
Пані будь ласка. Це – відразу за Недайбоженками. Ото вже невідповідність, я вам скажу. Мов би позбиткувався той, хто прізвища роздавав. Не те щоб хоч вирвалося колись оте «будь ласка». Це я про Петра. Однолітки ми з ним. Може, до і після нього зовсім інші Панібудьласки були. А цей, було, як сказати щось хотів, то, щоб привернути увагу – затирить під ребро. А коли згоден, то обов’язково вгилить по плечу: згода! Але коли на людях називали його прізвище, Петро підхоплювався і завчено промовляв: «Будь ласка».
Далі – Запнивітер. Той мав хату під прізвище. Його хата довжиною своєю прикривала степові нишпіркові вихорці, що шастали по кутках і завулках нашого краю. Макар пишався з того неабияк і, покурюючи цигарку, щоосені розповідав, як йому вдалося обставити хату соняшничинням та кукурудзинням, а ще між ними і стіною набити сухого листя. Натякав, бо хто ж здогадається, що то він і для усієї громади, що поза ним забудувалася, старався, запинав од вітру.
Перекотиполе – відразу ж за ним. Тому вітри мовби й на руку. Відтак перебивав Макара: «Укутуй, укутуй свою хатищу, аби у явдошенят зимою під носом ковзанки не…» І щоразу не доказував. Слова не міг підібрати. Чому явдошенят, а не макаренят, вуличани не допитувалися.
Іду отак собі й читаю: Неїжкаша, Рябокінь, Убийвовк, Нетудихата, Недобивайло, Галушка, Тягнирядно, Костогриз, Покотило, Нечитайло, Чуб. Не вулиця, а Запорізька Січ.
Довгоступ. Дід його покійний чи то вже так знався на ступах, чи то вже вони йому втовклися-впеклися замолоду, бо ступником по наймах ходив. На старість таке витівав з отими ступами… Це вже за моєї пам’яті. Підмовить когось із краян, поторгується для порядку, щоб чутки пішли – Довгоступ купує ступу. А потім назбирає парубчаків з усієї вулиці і ті, упріваючи, несуть селом незручну, неоковирну і важучу ступу. Внесуть її в двір, втягнуть під дах комори. Дід Митроха замірить мотузкою піл, затим ступище і ступилно, розпачливо розведе руками:
– Не влізла, клята. Довгуювата. – «Ую» – дідом придумана частина слова. – На цей раз, мать, не купуватиму. Віднесіть, хлопці, де брали.
Спітніле парубоцтво, тепер вже найняте власником ступи, неуміло лаючись, аби набити ціну за перенесення, горбиться під ступою, а добросердні сусіди із-за тинів їх заспокоюють:
– А що ж ви хотіли з того Митрохи? У нього й батько такий був. Той усе готовий саж для свиней приміряв між хлівцем та повіткою.
Це ж іду я іще по один бік вулиці. Ба – знайомий причілок! Моє прізвище… Мені з
ним, як кажуть поталанило!.

1. Якою вулицею йшов автор:
А. Сусідньою. Б. Рідною. В. Незнайомою. Г. Невідомою.

2. Яким було перше прізвище, яке він прочитав?
А. Тугай. Б. Бугай. В. Пугай. Г. Папай.

3. Недайбоженки були люди:
А. Ледачі. Б. Добрі. В. Безвредні. Г. Забобонні.

4. Одразу за Недайбоженками жив:
А. Панебудьласка. Б. Панібудьласка.
В. Перекотиполе. Г. Довгоступ.

5. Запнивітер обсадив свою хату:
А.Соняшничинням і кукурудзинням.
Б. Чорнобривцями й мальвами.
В. Бузиною й вишнями.
Г. Калиною й берізками.

6. Між стіною своєї хати і насадженнями Запнивітер понапихав: А. Землі. Б. Дощечок. В. Листя. Г. Бур’яну.

7. Після Запнивітра жив:
А. Перекотиполе. Б. Ряботінь.
В. Покотило. Г. Тягнирядно.

8. Довгоступ купував ступи: А. Широкі.
Б. Довгі.
В. Вузькі.
Г. Низькі.

9. Дід Довгоступ вигадав свою частин слова: А. «Аю».
Б. «Ую».
В. «Гую».
Г. «Юю»

10. У кого «…й батько таким був »: А. В Перекотиполя.
Б. Нечитайла.
В. Довгоступа.
Г. Недобивайла.

11. Напишіть якомога більше прізвищ, які ви прочитали в цьому творі. Які вам найбільше сподобалися і чому?
12.Вигадайте цікаву історію походження вашого прізвища.(6-8 речень). СРОЧНО Будь Ласка СПОчНО

Ответ на вопрос

Ответ на вопрос дан dianaroblox856

Ответ:
1. А) Рідною.
2. А) Тугай.
3. Г) Забобонні.
4. Б) Панібудьласка.
5. А) Соняшничинням і кукурудзинням.
6. В) Листя.
7. Г) Тягнирядно.
8. Б) Довгі.
9. Б) «Ую».
10. Б) Нечитайла.
11. Прізвища з тексту: Тугай, Недайбоженко, Панібудьласка, Запнивітер, Перекотиполе, Довгоступ, Нечитайло, Чуб, Рябокінь, Убийвовк, Нетудихата, Галушка, Тягнирядно, Костогриз, Покотило. Мені сподобалося прізвище "Запнивітер", оскільки воно не тільки описує зовнішність оселі, але й має своєрідний гумористичний відтінок.
12. Моє прізвище "Шевченко" походить від професійного терміна "шевчук", який у давнину означав шевця або той, хто виготовляв та ремонтував взуття. Відомо, що наш предок був майстром в цій справі та займався виготовленням та ремонтом взуття для місцевих мешканців. Таким чином, прізвище Шевченко стало нашим спільним ідентифікатором, що нагадує нам про наші корені та професійні звички наших предків.
1. Ответ на вопрос
  
  Ответ на вопрос дан mironinkopola
  
  ВЕЛИКЕ Дякую Вам Дуже